Цей допис є спробою висловити своє бачення стану української наукової термінології та проаналізувати причини виникнення і шляхи розв’язання деяких специфічно українських проблем, що не постають у країнах, де національна мова упродовж тривалого часу перебувала під державним захистом.
Негаразди української термінології беруть початок від ліквідації 1930 року найавторитетнішого наукового центру, що координував термінологічну працю в усій Україні — Інституту Української Наукової Мови (ІУНМ). Історія ІУНМ та трагічна доля його працівників — предмет окремої розмови. Зазначимо лише, що навколо цього інституту гуртувалися висококваліфіковані фахівці природничих та технічних наук і мовознавці, які уклали та видали понад 40 термінологічних словників із різних галузей науки і техніки. Ще близько 20 словників підготовлено за їхнім редаґуванням або і участю (1).
Для “виправлення” термінологічного набутку ІУНМ, у 1933–1935 роках під гаслами на кшталт “Проти націоналізму в математичній термінології” (3), “Ліквідувати націоналістичне шкідництво в радянській фізичній термінології” (5), “Викорінити націоналізм у виробничій термінології” (6) і видано п’ять термінологічних бюлетенів (2–6). У передмовах викладено “завдання перегляду словникової продукції, виданої до 1933 р.” (4). Оскільки “... творення української термінології (працівниками IУНМ. — О. К.) було спрямоване на фальсифікацію української мови і водночас на відрив української мови від російської...”, на “націоналістичне уникання спільності з російською мовою” (6), то “... завдання перегляду полягало в тому, щоб очистити українську радянську термінологію від націоналістичних перекручень; знешкодити отруйний вплив націоналістичних словників на мову літератури і преси...” (4). Бриґадою, “якій було доручено знешкодити цей (математичний. — О. К.) словник [...] викинуте те граматичне оформлення, яке штучно розривало історично зумовлену спільність української мови з російською; проведено уніфікацію математичної термінології; ліквідовані зайві, непотрібні терміни; синоніми подавались у дуже рідких випадках” (3). Бриґада, що переглядала фізичний словник, “мала на меті замінити націоналістичні вигадки [...] термінами, поширеними серед українських робітників, колгоспників і трудової інтеліґенції” (5). “Націоналістичні вигадки” полягали у “викиданні російських термінів”, “униканні інтернаціональних термінів”, “безпідставній диференціації значень або функцій російських термінів”, вживанні “націоналістичних неологізмів замість російських термінів”, “зайвих синонімів” і “неточних відповідників” (тобто тонких мовних відтінків, що їх не передає російська мова), у “націоналістичній граматичній будові” (5). Прошу вибачення за довгу низку цитат, але вони ілюструють глибину лексичних та структурних репресій, що їх зазнала наша наукова мова, і водночас дозволяють виявити джерело багатьох теперішніх мовних проблем, спробу аналізу яких зроблено нижче.
Цими виданнями ґвалтовно перервано нормальний природній перебіг творення і розвитку національної термінології: вилучено (фактично репресовано) понад 14000 (!) українських наукових і технічних термінів (6), натомість “запропоновано” терміни або російські, або міжнародні у російській транскрипції; здійснено брутальне втручання в структуру терміносистем; українській науковій мові накинуто невластиві їй граматичні, стилістичні та правописні норми. Видані ІУНМ словники вилучено з бібліотек або заховано у спецсховищах, і тепер про саме їхнє існування відомо лише невеликому колу фахівців. Таким чином започатковано процес русифікації української наукової мови, що тривав понад п’ятдесят років.
Відтоді і донедавна головним завданням і темою досліджень офіційних українських термінологів були “становление общего терминологического фонда языков народов СССР і его структурная унификация” (7) (тобто максимально наближення української та інших національних термінологій до російської). Серія російсько-українських термінологічних словників, що їх видано на межі 50-х та 60-х років, ще раз зафіксувала цю тенденцію на нормативному рівні, а повний перехід вищої освіти на російську мову у 70-ті роки та припинення видання наукових журналів та монографій українською мовою призвели до сумновідомого наслідку — наша наукова термінологія рясніє мовними покручами, кальками, невдалими запозиченнями; нова ґенерація науковців (навіть ті, для кого українська мова є рідною) недостатньо володіє науковою українською мовою.
Становище складне, але далеко не безнадійне. Здобуття Україною незалежности і надання нашій мові статусу державної, повернення української мови до наукових та вищих навчальних закладів створили потужні стимули для термінологічної праці на принципово нових засадах. Термінологічна лексикографія переживає хвилю піднесення. Фахівці різних галузей укладають десятки поки що невеликих словників (переважно російсько-українських), наступним етапом мають стати словники, що допоможуть нашим науковцям налагодити безпосередній інформаційний обмін із міжнародною науковою спільнотою. Після відкриття спецсховищ виявилося, що знищено не всі термінологічні словники 20-х років: тільки у Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського у Києві їх є понад 80 (1). Почалося широке обговорення наболілих питань. І тут, як завжди, наявні дві крайні тенденції.
З одного боку, бачимо бажання зберегти status quo, зневажливе ставлення до спадщини наших попередників і сприйняття термінотворчої праці 20-х років лише як “доби романтизму в становленні української термінології”. На жаль, як свідчать концептуальні публікації директора інституту української мови АН України пана О. Тараненка і завідувачки відділу термінології пані Л. Симоненко (8, 9), таких поглядів найпослідовніше дотримуються офіційні мовознавці, що виборюють для своєї установи роль “органу-арбітра” (9) у нормуванні термінології. Принаймні цитовану характеристику в цих статтях повторено двічі.
З іншого боку, крайніх форм іноді набирає природне прагнення повернути до наукового обігу спадщину ІУНМ. Діставши змогу користуватися матеріалами ІУНМ, побачивши багатство, виразність і глибоке національне підґрунтя лексики, зібраної і опрацьованої фахівцями найвищої кваліфікації та тонкими знавцями мови, прагнучи залучити набутки тих праць до сучасного термінологічного активу, термінологи “нової хвилі” не завжди враховують, що не можна знехтувати шість десятиліть розвитку мови, хоч яким спотвореним був цей розвиток. Не можна забувати про те, що українська мова була мовою активного спілкування чималої частини науковців навіть за часів повного панування російськомовної наукової літератури. Бажання відновити суто українські терміни подекуди призводить до іґнорування широко вживаних інтернаціоналізмів або вдалих запозичень, до спроб вилучити широковідомі сучасні терміни і не завжди критичного аналізу термінів давніх. Словники, укладені на таких крайніх засадах, матимуть цінність тільки для фахівців з історії мови.
Істину, як завжди, варто шукати десь посередині. Питання про повернення того чи того терміна треба розглядати під кутом зору змісту поняття, відповідником якого є термін. Якщо дане конкретне поняття означене адекватним сучасним українським словом, інтернаціоналізмом або вдалим запозиченням, що правильно передає зміст і не суперечить природі української мови, повертати давній термін недоцільно. Якщо сучасний термін невдалий, слід шукати і в словниках 20-х років, і в терміносистемах чужих мов, не забуваючи й про наші видання 60-х та початку 70-х років — попри всі цензурні перешкоди, жива професійна мова подекуди пробивалася на сторінки підручників та фахових видань. Якщо носії мови — фахівці паралельно (рівнобіжно) вживають два терміни на означення того самого поняття і це не спричиняє непорозумінь, то жоден норматист не передбачить, який саме варіянт (чи, може, обидва) можна буде побачити в наукових публікаціях або почути у доповідях через кілька років. Критерії доцільности повернення тих чи тих слів навряд чи можна виробити, тут величезної ваги набувають такі “ненаукові” категорії, як здоровий глузд та чуття мови. Ясно одне: не можна підходити до унормування термінології на підставі суб’єктивних міркувань. Автори підручників, укладачі енциклопедій, словників, доповідників неодмінно повинні подавати сучасні терміни і водночас знайомити користувачів із репресивно вилученими українськими термінами (можливо, наводити їх зі спеціяльною позначкою), тим самим даючи фахівцям змогу вибирати з кількох варіянтів найпридатніші.
Проблеми вживання та унормування термінів, калькування, засміченість нашої термінології численними мовними покручами — явища помітні, і вони є предметом загального обговорення. Структурні спотворення привертають набагато менше уваги, і саме тому ще небезпечніші. Торкнемося декількох аспектів.
Офіційна лексика. Назви професій українською мовою мають форму іменників (робітник, службовець тощо) на відміну від російської мови, де поширеною є прикметникова форма (рабочий, служащий). Однак замість слова “науковець” ми вживаємо “вчений”, хоча багато науковців хоч і вчені, але нічого так і не навчені. Водночас слово “вчений” усталено вживають і замість “науковий” у сполученнях “вчений секретар”, “вчена рада”. Назви наших вчених звань (які чомусь співіснують із науковими ступенями, це вже стало звичним і нікого не дивує) — молодший і старший науковий співробітник (калька з рос. сотрудник). Так само ми кажемо, що пан А і пані Б є співробітниками певної установи. В обох випадках слід говорити про старшого і молодшого наукових працівників (або просто науковців) та працівників певної установи, які водночас можуть бути або не бути співробітниками (тобто співпрацювати або не співпрацювати одне з одним).
На жаль, більшість наших науковців (мовознавці не є вийнятком) не знають чужих мов, крім російської. Через це, навіть намагаючись уникати російських кальок чи запозичень, часто творимо “антикальки” або подвійні кальки, тобто терміни українські, але на змістовій основі російського терміна (який, до того ж, буває неточним або й просто невдалим).
Прикладом антикальки є спроба вилучити словосполучення “іноземні мови” — кальку російського “иностранные языки”, що його накинули нашій мові замість властивого їй сполучення чужі мови. Розуміючи чужорідність префіксу іно-, часом вживають сполучення “чужоземні мови”, яке не усуває змістового спотворення: “іноземна мова” чи “чужоземна мова” – це мова іншої землі, а землі не мають мов, мови притаманні народам.
Прикладом подвійної кальки, тобто українського терміна, ланцюгом прив’язаного до російської змістової основи, є поява й еволюція новітніх термінологічних монстрів “запам’ятовуючий пристрій” і “записуючий пристрій” (калька з рос. “запоминающее устройство” та “записывающее устройство”). Відчуваючи їхню незграбність, роблено спробу застосувати елементи українського словотвору — таким чином виникли “запам’ятовувач” і “записувач”. Більшого на основі цього підходу досягти неможливо. Звернімося до мови-першоджерела. Англійською мовою, якою ці терміни утворено, маємо відповідно “memory” та “storage”. Отже, другий із запропонованих термінів можна вважати менш-більш вдалим (хоча варто було б обговорити точніші відповідники “зберігання”, “запис” тощо), тоді як перший незадовільний уже тому, що його важко вимовляти. Перекладаючи безпосередньо з мови ориґіналу, одразу приходимо до набагато точнішого (і коротшого) терміна “пам’ять”, що його, до речі, широко вживають програмувальники.
Нам украй потрібно відродити в собі самостійність мислення, не прив’язувати українську термінологію до будь-якої мови — російської, польської чи англійської. Водночас, коли свого терміна немає, ми не повинні боятися запозичень. І тут знову не варто ставити жодну мову у вийняткове становище. Тенденція цілком уникати запозичень з російської мови є такою ж хибною, як і запозичування тільки з російської. Використовуючи досвід чужих мов творчо, запозичуючи безпосередньо з ориґіналів, ми уникнемо антикальок та подвійних кальок на основі мови-посередника. Остаточне право надання переваги українському чи запозиченому термінові належить фахівцям даної галузі, і на це потрібен час.
Бюлетенями (2–6) з української мови вилучено синоніми та термінологічні варіянти, яким відповідав один російський термін. Опосередкованим наслідком давньої боротьби з синонімами є явище псевдосинонімії, тобто помилки у вживанні українських термінів, що стосуються різних понять, але в російській мові мають один відповідник. Навіть мовознавці у формулюванні головного завдання на теперішньому етапі (створення й унормування стандартів на терміни і визначення (9) замість означення вживають визначення (тобто детерміністичну характеристику, що її аж ніяк не можна застандартизувати). Плутанина виникає через те, що російським відповідником обох цих слів є “определение”. Аби проілюструвати семантичну різницю, звернімося, скажімо, до англійської мови: “означення” — “definition”, “визначення” — “determination”. Отже, вдале або невдале означення наукового поняття визначає життєздатність утворюваного терміна. Цікаво, що помилок у вживанні цих слів ніколи не роблять фахівці з точних наук, які постійно читають чужомовну наукову літературу — тільки російською мовою обом цим поняттям: відповідає те саме слово. Чи варто і далі наполягати на “структурній уніфікації спільного термінологічного фонду”? Можливо, формулюючи завдання стандартизації, слід усталити вживання інтернаціоналізму “дефініція”, оскільки непорозуміння набуло вже загальноукраїнського державного масштабу (адже йдеться про створення державних стандартів!).
Розгляньмо декілька найтиповіших прикладів псевдосинонімії.
Досить часто неправильно вживають “постійний” (тривалий) і “сталий” (незмінний) (рос. “постоянный”, англ. “permanent” і “constant”); “скінченний” (що має границю) плутають з “кінцевим” (останній; що стосується кінця) (рос. “конечный”, англ. “finite” та “terminal”), а “нескінченний” (що не має границі або кінця) — з “безмежним” та “необмеженим” (що не має межі) (рос. “бесконечный”, англ. “indefinite” і “boundiess” та “unbounded”), не кажучи вже про те, що “границю” (limit) плутають з “межею” (boundary), коли вони відповідають російському “предел”.
Часто не відрізняють “оточення” (найближчі сусіди) від “довкілля” (навколишнє середовище) (рос. “окружение”, англ. “surroundings” та “environment”).
Російське слово “продолжение” відповідає трьом українським словам, що їх часто плутають: “видовження” (форми), “подовження” (терміну), “продовження” (дії) (англ. відповідники “lengthening”, “prolongation” та “continuation”). Водночас у нас продовжуються процес або дія, що мають тривати.
Російському “измерение” відповідають “вимірювання” (дія, англ. «measuring») та “вимір” (властивість, англ. «dimension»), маємо говорити про вимірювальний прилад і n-вимірний простір.
Російському прикметникові “противоположный” відповідають українські “протилежний” (у просторі) і “супротивний” (про думку тощо). Англійським відповідником є “opposite” в обох випадках, то звернімося по допомогу до німецької мови: маємо
“gegenüberlegend” та “entgegengesetzt” або “gegensätziich”.
Наявність російського багатозначного слова “часть” призвела до того, що в українській мові “частка” (результат ділення, англ. “quotient” або поділу, англ. “share”) потроху займає місце і “частини” (що є наслідком відокремлення, англ. “part”), і “частинки” (елементарної тощо, англ. “particle”).
Ми забули, що російському слову “отрицательный” відповідають “від’ємний” (математичний знак) і “негативний” (заряд), “невід’ємний” (англ. “nonnegative”) означає додатній або нуль, а вживають його замість “невіддільного” (англ. “inseparable”), тобто такого, що його неможливо відокремити або виокремити, хоча тут псевдосинонімія вже ні до чого, а просто роблено покруч на основі російського “неотьемлемый”. Тому, коли пишуть про невід’ємну частку і контекст не містить математичної дії ділення, можна бути певним, що йдеться про невіддільну або невідокремну частину.
Ми не відрізняємо “здатности” (приладу тощо, “capacity”) від “здібности” (людини, “ability”; “об’єму” (фізичного, “volume”) від “обсягу” (статті тощо, “size”); забуваємо, що “інший” — це не той (“another”), а “інакший” — не такий (“other”; “different”). Слово “знаходитися” вживаємо замість “перебувати”, “бути”, “міститися” тощо. Таких прикладів, на жаль, дуже багато.
Одним із проявів псевдосинонімії є майже повна втрата відчуття відмінности у вживанні прикметників, що мають значення чогось виготовленого з певного матеріялу (металевий, кам’яний, скляний, дерев’яний тощо) та ознак, пов’язаних з матеріялом (металічний, камінний, склистий, деревний). Термінологічні словники, особливо російсько-українські, неодмінно мають пояснювати вживання та лексичну сполучуваність таких слів.
Інший наслідок боротьби з синонімами — збіднення лексичного запасу для передавання понять, які не потребують термінологічного оформлення, але неодмінно присутні у наукових статтях. Рідкісними стали дієслова типу “твердішати”, “вужчати”, “ширшати”, “теплішати”, “холонути”, “холоднішати”, “більшати”, “меншати”, “світлішати”. Натомість маємо сполучення “ставати твердішим (вужчим, більшим тощо)”. Водночас далеко не завжди ми відчуваємо різницю між твердішати (ставати твердішішим, “harden”) і тверднути (ставати твердим, “solidify”). Гадаю, укладачі словників повинні звернути увагу на ці природні та влучні українські слова, такі потрібні для точного опису досліджуваних процесів.
Ще один аспект синонімічних ускладнень — термінологічні варіянти та безпідставні спроби вилучити мовні еквіваленти, що їх рівночасне вживання не спричиняє непорозумінь. Загальні терміни на зразок “обладнання” та “устаткування”, “устава” і “установка”, “злучення” і “з’єднання”, “процент” і “відсоток” і багато інших не завжди є повними синонімами, а варіянтами, кожен із яких має певну область застосування. Ці області часто перетинаються: можливо, з часом деякі терміни зникнуть через невживання. Але будь-яка спроба жорсткого унормування не буде корисною. Ці терміни треба подавати в словниках та довідкових виданнях на рівних засадах.
Дуже поширеною хворобою стало вживання дієприкметникових утворень, що закінчуються на -учий, -ючий, замість способів висловлювання, притаманних українській мові. В нашій мові такі закінчення характерні для слів, що передають значення властивостей (кусючий собака, цілюще зілля тощо). Але, звично наслідуючи російську мову, ми вживаємо “поглинаючий” замість “поглинальний” або “вбирний”, “сполучаючий” замість “сполучний”, “кодуючий” замість “кодувальний”, утворюємо “далекоідучу” та “короткодіючу” взаємодію замість “далекосяжної” та “близькосяжної”, “несучу частоту” та “несучу конструкцію” замість “частоти-носія” і “опорної”, “базової” або “тримальної” конструкції.
Інтернаціоналізми є складником будь-якої національної терміносистеми, українська мова не є вийнятком. Однак настанови згаданих вище репресивних документів і наступна “структурная унификация общего терминологического фонда” призвели до “русифікації” інтернаціоналізмів — чужомовні запозичення в українській термінології набрали форм, характерних для російської мови. Загальновідомі приклади — хімія замість хемія та магніт замість магнет. Наслідком є співіснування магніта, магнетизму, намагнічення та магнетика; хімікатів, хемосорбції, хімічної та хемоядерної реакцій тощо.
Українській мові притаманна властивість запозичувати основу чужомовного слова, відкидаючи суфікси тощо. Завдяки цьому запозичені терміни набувають властиво українських форм. Структурні впливи російської мови призвели до нагромаджування зайвих чужомовних суфіксів (“алґебраїчний” замість “алґебричний”, “синусоїдальний” замість “синусоїдний”, “інерціальний” замість “інерційний”) та майже цілковитого зникнення відтінків вживання типу “диференційний” (про рівняння) та “диференціяльний” (про переріз розсіяння або механізм), “професійний” (фаховий) та “професіональний” (кваліфікований), коливальний (що спричиняє коливання) та коливний (рух).
Безліч проблем створює суперечливість розділу чинного правопису про слова іншомовного походження.
Різні правила правопису для власних і загальних назв часто призводять до відмінного написання прізвищ науковців і термінів, що походять від них. Один з таких прикладів бачимо просто в тексті правопису: прізвище Дізель подано поруч із загальною назвою дизель. Членів Правописної комісії анітрохи не засмучує той факт, що утворення термінів на основі прізвищ є загальноприйнятим у науці способом вшановувати авторів найвидатніших наукових відкриттів і технічних винаходів. Аналогічних прикладів можна навести безліч, адже саме від прізвищ утворено практично всі назви одиниць вимірювання, назви багатьох явищ, приладів, математичних функцій, хемічних елементів тощо. Втрата зв’язку між терміном і прізвищем робить термін безглуздим, а українську термінологію — єдиною в світі, що порушує одну з найповажніших традицій міжнародного наукового товариства.
Вже згадано про відсутність логіки у написанні термінів із кореннями магнeт та хeмія. Так само неможливо пояснити, чому ми пишемо алґоритм, але арифметика та логарифм, хоча всі ці слова походять від того самого грецького αριθμοζ (arithmos). Від слова матерія чомусь утворюється матеріал, а від потенція — потенціал.
Невідкладним є завдання якнайскорше скласти та оприлюднити списки термінів, що мають містити літеру “Ґ”, на основі аналізу їхнього походження. Робити це повинні спільно мовознавці та фахівці різних галузей, оскільки філологи не можуть охопити весь мовний масив сучасної наукової та технічної термінології.
Спробою розв’язати частину найнагальніших правописних проблем, які постають перед термінологами, є ТЕРМІНОЛОГІЧНА ПРАВОПИСНА КОНВЕНЦІЯ (див. Додаток), що її прийняли в червні 1993 року учасники міжнародної конференції “Фізика в Україні”. Якщо Конвенцію підтримають представники інших наук, це буде важливим кроком до узгодження термінологічної роботи в різних галузях.
Отже, проблем багато, і проблеми ці дуже непросто розв’язати. Настав час подумати про координацію зусиль термінологів. На закінчення — кілька зауваг щодо організаційних підходів до термінологічної праці.
Мені здаються необґрунтованими твердження про те, що термінологічну працю слід зосередити в інституті української мови (8, 9) або іншій мовознавчій установі. Навіть мовознавці найвищої кваліфікації не можуть розв’язати термінологічні проблеми без носіїв і творців наукової мови, оскільки філологи не відчувають змісту понять і явищ, означуваних спеціяльними термінами, особливо коли термін побутує також (з іншими відтінками значення) у загальнолітературній мові. Таку роботу мають виконувати фахівці, які є носіями і творцями української наукової мови, думають цією мовою, глибоко знають і відчувають її. Безперечно у співпраці з мовознавцями.
Важливою передумовою продуктивної термінологічної праці є перевидання і повернення до наукового обігу найкращих словників ІУНМ (хоча б невеликими накладами, для термінологів та укладачів словників). Використовувати термінологічну спадщину 20-30-х років слід на підставі критичного аналізу з урахуванням особливостей кожного конкретного наукового поняття і наявности або відсутности вдалого сучасного терміна.
Питання, що викликає численні дискуссії — стандартизація науково-технічної термінології. Тут саме формулювання проблеми є некоректним, оскільки наукова та технічна термінологія не складають однорідного масиву і потребують окремих підходів. Слід відрізняти технічну номенклатуру, що безумовно підлягає стандартизації і уніфікації, від наукової термінології, стандартизувати яку немає потреби – мова тут може йти тільки про певне унормування.
Створювані галузеві та міжгалузеві комісії з наукової термінології не повинні мати адміністративних функцій. Метою цих комісій мають бути координація термінотворення, консультації, фахове обговорення термінологічних видань, словників, довідників тощо, але ні в якому разі жодній установі чи комісії не можна давати права на заборону публікацій. Якщо комісії матимуть авторитет серед термінологів, кожен укладач словника чи іншого термінологічного видання прагнутиме обговорення своєї праці і схвалення її комісією. Але якщо погляди членів комісії розбігатимуться з поглядами авторів, право на вирішальне слово про якість словника повинні мати тільки його користувачі.
Наша термінологія має перейти важкий етап повернення до життя. Сучасні термінологічні видання приречені бути сировиною для наступного опрацьовування (так само як словники ІУНМ мали назву “проєктів”), позаяк тільки час та мовна практика визначать долю пропонованих термінів. Пошук, збирання, порівнювання, аналіз, спроби надання пріоритетів тим чи іншим термінам — праця важка, невдячна, копітка. Робити це треба саме тепер, поки фахівці, що у 60-ті й на початку 70-х років викрадали або слухали лекції українською мовою і готували україномовні публікації, ще перебувають у віці активної творчости, поки не втрачено живу професійну мову, яку не зафіксовано друком або зафіксовано у поодиноких виданнях, нині майже невідомих. Без такого “сировинного” етапу термінологічна наука в Україні ніколи не повернеться на шлях нормального розвитку.
О. Д. Кочерга, В. М. Кулик. Українські термінологічні словники довоєнного періоду в бібліотеках Києва та Львова. Препринт ІТФ-93-IV, Київ, 1993, 16 с. (подано до “Вісника АН України”).
Медичний термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства. № 1. Київ. Видавництво ВУАН, 1933.
Математичний термінологічний бюлетень. Виправлення до математичного словника чч. І, 2, 3. ВУАН, Інститут мовознавства. № 2. Київ, Видавництво ВУАН, 1934,80 с.
Ботанічний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства. № 3. Київ. Видавництво УАН, 1935, 24 с.
Фізичний термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, № 4. Київ, Видавництво УАН, 1935, 82 с.
Виробничий термінологічний бюлетень. УАН, Інститут мовознавства, № 5. Київ, Видавництво ВУАН, 1935, 80 с.
Крыжановская А. В., Симоненко Л. А. Актуальные проблемы упорядочения научной терминологии. Киев, Наукова думка, 1987, 162 с.
Тараненко О. У дзеркалі сьогоднішніх оцінок і дискусій. Літературна Україна, 21 січня 1993 р.
Тараненко О., Симоненко Л. Українська термінологія: стан, проблеми і перспективи. Урядовий кур’єр, 18 березня 1993 р.
Додаток
Ми, учасники міжнародної конференції “Фізика в Україні”, з метою усунення розбіжностей в написанні термінів у словниках, енциклопедіях, довідниках, підручниках, наукових працях тощо домовилися дотримуватися таких правописних норм:
У термінах чужомовного походження сполучення іа передавати українським відповідником ія: потенціял, радіяція, якобіян тощо.
У термінах грецького походження передавати літеру θ (латинський відповідник th) українською літерою т: аритметика, логаритм, апотема тощо.
У термінах грецького та латинського походження сполучення au передавати українським ав: автентичний, авдіо тощо.
Усунути розбіжності у написанні термінів із коренем магнет, писати: магнет, магнетик, магнетострикція, магнетування, магнетний тощо.
Усунути суперечності у написанні слова хемія та похідних від нього. Писати: хемія, хемічний, хемоядерний, хемосорбція тощо.
Повернутися до притаманного українській мові написання термінів літер, метер (діяметер, дозиметер тощо), центер, циліндер, фільтер тощо (але метра, центра, літровий, метрологія, центральний, циліндричний, фільтрувати тощо), а також проєкт, проєкція, йон.
Написання іноземних прізвищ намагатися наближати до звучання цих прізвищ рідною мовою, а саме:
у німецьких прізвищах сполучення еі та еu передавати відповідно українськими сполученнями ай (після л — яй) та ой: Айнштайн, Ойлер, Кляйн;
латинські літери g та h у чужомовних прізвищах передавати відповідно українськими літерами ґ та г (за вийнятком тих мов, де ці літери не вимовляються або відповідають іншим звукам): Шрединґер, Гамільтон, Гайзенберґ, але Ерміт, Лопіталь, Жордан;
в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ват, Вебстер, Вітстон.
Дотримуватися однакового написання прізвищ та термінів, що утворені від них. Зокрема, поширити “правило дев’ятки” на власні імена: Дизель (прізвище) — дизель (двигун).
У запозичених термінах негрецького походження та їхніх похідних передавати латинську літеру h українською літерою г, латинську літеру g — українською ґ.
Вважаємо за необхідне подати орієнтовний відкритий список термінів фізики та математики, у яких (та похідних від них) слід писати ґ (див. Додаток).
У родовому відмінку іменники жіночого роду, що в називному відмінку закінчуються на приголосний, писати iз закінченням — и: властивости, валентности, соли тощо.
Зберегти розташування літери ь на останньому місці абетки.
Пропонуємо фахівцям інших природничих наук приєднатися до цієї конвенції. Певні, що запропоновані правила мають стати нормами наступної редакції “Українського правопису”.
Додаток
до ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ПРАВОПИСНОЇ КОНВЕНЦІЇ,
схваленої учасниками міжнародної конференції
“Фізика в Україні” 26 червня 1993 року
аванґард, аґент, аґломерат, аґлютинація, аґреґат, аґресивний, алґебра, алґоритм, амальґама, анґстрем, арґумент, ар’єрґард;
веґетація;
ґадоліній, ґаз, ґалій, ґальваніка, ґарантія, ґарнітура, ґаус, ґвинт, ґейзер, ґенератор, ґерманій, ґібс, ґлюон, ґотика, ґофрувати, ґравюра, ґравітація, ґрадація, ґрадієнт, ґрадус, ґрадуювати, ґран, ґранула, ґратка, ґриф, ґрифель, ґрунт, ґрупа, ґудзик, ґума;
деґенерація, деґрадація, диверґенція;
елінґ, елонґація;
зиґзаґ;
іґнорувати, інґредієнт, інґресія, інтеґрал, інтеґрувати, інтеліґенція;
коаґуляція, колеґія, конверґенція, конґломерат, коґрегація, конґрес, конґруентний, контингент, коригувати;
лаґранжіян, леґенда, леґувати, ліґатура, лінґвістика, люмберґ;
маґазин, маґістраль, марґінал, міґрація, моніторинґ;
навіґація, неґатив, неґатрон;
ориґінал;
паґінація, піґмент, прероґатива, проґрес, пролонґація, пропаґатор;
ранґ, реаґент, реаґувати, реґістр, реґламент, реґрес, реґула, рейтинґ, рентґен, риґористичний, ридберґ, ролінґ;
сведберґ, сеґмент, сеґнетоелектрик, сеґреґація, сиґнал, сиґнум, синґлет, синґулярний, скейлінґ, суґестія, суроґат;
танґенс, трансґресія, триґер;
фраґмент;
центрифуґа, цуґ.
Цей список не є вичерпний, не містить загальнолітературних назв та термінів інших галузей науки. Сподіваємося, що такі списки укладуть також фахівці інших природничих наук. Оскільки розвиток науки пов’язаний із творенням нових термінів, у майбутньому слід періодично переглядати новоутворені терміни та складати додаткові списки.