Зміст реформи
Найголовніше, що потрібно зробити в загальній освіті України, — це відновити єдність освітнього простору (у традиційному тлумаченні) й рівність доступу до якісної загальної освіти на рівні навчальних планів і навчальних програм. Це означає таке:
Створення й затвердження навчальних планів, згідно з якими:
на вивчення дисциплін на загальноосвітньому рівні відводять кількість навчальних годин, що лише в 1,5–1,(6) разів (і лише у цих межах!) менша від кількості, відведеної на поглиблене й профільне вивчення цієї самої дисципліни;
на будь-який навчальний предмет відводять не менше 2 годин на тиждень. Виключення прийнятне лише для предмету, що є природнім продовженням іншого предмету, який вивчають одночасно. Наприклад, 1 година астрономії і 3 години фізики на тиждень.
Створення й затвердження навчальних програм, згідно з якими: вивчення будь-якого предмету здійснюють з єдиним понятійним апаратом і узгодженим у часі викладом матеріалу для всіх рівнів вивчення. Різні рівні вивчення мають різнитися лише складністю завдань і кількістю міжтематичних і міжпредметних зв'язків, використання яких необхідне для успішного розв'язання завдання.
Обґрунтування
Перш за все зауважимо, що поняття загальної освіти природно тлумачити не лише і не стільки як охоплення усього загалу цією освітою, а як викладання загальної сукупності знань, необхідної для професійної орієнтації та роботи у будь-якому напрямку діяльності. Інакше це є спеціальна освіта.
Намагання не перевантажувати дітей слугує зараз виправданням такого стану загальної освіти, за якого в межах загальноосвітньої школи практично неможливо здобути повноцінну освіту з усіх дисциплін. Її можна здобути лише з окремих дисциплін і лише в окремих школах. Причина — не стільки у фаховій майстерності вчителів, а в державній політиці — навчальних планах, програмах і підручниках. Доводиться обирати профільну дисципліну.
Найчастіше такий вибір здійснюють батьки. Ми сподіваємося, що вони щиро бажають дітям найкращої долі. Однак дійсність породжує сумніви. Доволі часто можна спостерігати молодих мам і тат з цигаркою у зубах і пляшкою пива у руці, які вигулюють своїх малолітніх дітей. Українська держава повинна захистити право всіх дітей на доступ до якісної загальної освіти незалежно від порядності й компетентності батьків.
Вибір фаху наразі потрібно здійснювати тоді, коли немає можливості порівняти успіхи з різних дисциплін, незалежно від того, коли здійснено вибір. Немає можливості, бо деякі предмети ще не викладалися, а стиль викладання інших істотно змінюється. З іншого боку, підручники для загальноосвітніх шкіл створено без запасу для здібних дітей. Постійно існує загроза того, що учень звикне завжди працювати без напруження всіх своїх сил і не розвиватися як особистість.
Наявна система освіти без єдиного понятійного апарату унеможливлює самостійний (без асигнувань на роботу репетиторів) перехід і відповідно самовизначення учнів при обранні майбутнього фаху. Більшість випускників середніх шкіл неспроможні підготуватися до навчання у вищих навчальних закладах за певними спеціальностями, навіть якщо вони випадково чи за квотою потраплять у відповідний навчальний заклад. Навряд чи доводиться говорити про повну рівність всіх громадян, враховуючи майнове розшарування. Але чого варта держава та її чиновники, які посилюють цю нерівність за рахунок державних коштів? Зауважимо: описана проблема є суспільно-політичною, навіть моральною, а не проблемою методики викладання. Вона зачіпає інтереси всього суспільства. В її обговоренні не можна апелювати до посад, педагогічних звань чи ступенів.
Про цю проблему, її негативні наслідки і для окремих громадян, і для держави в цілому говорено вже давно — див., наприклад, Матеріали Всеукраїнської конференції "Актуальні проблеми вивчення природничо-математичних дисциплін у загально-освітніх навчальних закладах України". — К.: КУ ім. Т.Шевченка. — 1999. — 126 с.
В усі часи для всіх людей (можливо, після забезпечення умов життя) майбутнє дітей було найголовнішим. Якщо відкинути силове й протиправне вирішення проблеми, то для людей без права власності на засоби виробництва (таких в Україні більшість) своєчасний розвиток здібностей і якісна освіта — єдина можливість для їхніх дітей зайняти достойне місце в суспільстві.
Добре відомий історичний приклад євреїв. Протягом більше тисячоліття це був єдиний майже повністю писемний народ. Проживаючи у чужому, інколи ворожому оточенні, вони мали істотні переваги у всьому тому, що було пов'язане з розумовою працею. Бо мали релігійний обов'язок змалку вивчати святе письмо й розбиратися у ньому. Інакше кажучи, своєчасно розвивати свої здібності. Хоча жодному народу непотрібно, щоб усі його представники стали богословами.
Крім приватного інтересу тут є ще й загальнодержавний. Потрібно створити (на жаль, уже створити, а не зберегти) інвестиційну привабливість України як ринку кваліфікованої робочої сили. В умовах глобалізації економіки нація, значна частина якої є висококваліфікованою робочою силою, здатною у разі потреби до перекваліфікації, має істотні переваги й гарантії економічного добробуту.
У грудні 2011 року в Україні тривали парламентські слухання щодо перспектив індустрії програмного забезпечення. У їх ході було зауважено, що кількість прогамістів в Україні зменшується. На жаль, не було зазначено, що причиною цього і перешкодою для успішного розвитку індустрії програмного забезпечення у широких масштабах є наявна система загальної освіти.
У процесі реформування освіти бажано врахувати таке: вивчення дисциплін не має призводити до викривленого сприйняття й має відповідати віковим особливостям учнів. Відомо: якщо до певного віку не навчити дитину розмовляти реченнями з узгодженням різноманітних граматичних форм, то в майбутньому вона ніколи не зможе так розмовляти. На цьому прикладі людство познайомилось з досить суворим правилом: якщо розвиток здібностей дитини не здійснити своєчасно, то ці здібності розвивати з плином часу стає дедалі важче, а певний рівень вмінь стає просто недосяжним. Намагання з боку упорядників навчальних програм уникнути логічно послідовних замкнених курсів з чітко окресленими припущеннями викликає природне захисне пристосування з боку учнів: не звертати увагу на неузгодженість чи непослідовність подання матеріалу, крім тих випадків, які передбачено програмою, або на які звертає увагу викладач (часто на свій страх і ризик, враховуючи недостатню кількість навчальних годин). За цих умов розвиток самостійного мислення у процесі навчання може бути лише мистецтвом. Іншими словами, від вчителя чекають дива: розвинути логічне і алгоритмічне мислення, демонструючи у загальноосвітній школі їх дію та взаємодію лише "на короткій дистанції" — на задачі, правильний і стандартний підхід до розв'язання якої вимагає не більше 3-5 хвилин міркувань (не плутати з оформленням розв'язання). А у вищому навчальному закладі потрібно до 15 хвилин міркувань. Більшість випускників просто не готові до такого зосередження. Навіть тоді, коли вони мають відповідні знання. Найсумніше те, що ні вони, ні їх батьки чітко і своєчасно не усвідомлюють цієї проблеми.
Зауважимо: вирішення однієї з найболючіших проблем української освіти — рівноправного доступу до якісної загальної освіти — пов'язане не з істотним зростанням фінансування освіти, а лише з оптимізацією витрат.